Просто прийшла осінь. Ні, зовсім не просто. Вона увірвалася в життя безумством фарб, немов її намалювали на полотні. Художник був явно в ейфорії і сміливими мазками залишав плями неймовірних відтінків. Дерева якось по-своєму сприйняли команду підготовки до холодній порі роки, кожне намагалося в черговий раз здивувати своєю неординарністю. Повз такого змішування фарб не пройдеш спокійно, погляд обов’язково затримується на якомусь яскравому різнобарв’ї клена або каштана.
Що за краса, чесне слово. Просто осінь, скажете ви. Я не тільки не погоджуся з вами, а й надзвичайно буду здивована, невже вами не заволоділа повністю ця урочиста краса. Ще зовсім трохи і все стане сірим і безрадісним. Крім непроглядних сутінків навряд чи щось залишиться в пам’яті. Буде мучити одне і теж саме питання: «Коли ж все це скінчиться?» Так що залишилося зовсім недовго насолоджуватися і творити. Саме в цей період художники найчастіше бралися за пензель, шукаючи свій рай, десь далеко від міста, залишаючись наодинці з природою. Поети, впадаючи в стан всіляких мук і страждань, в результаті писали самі свої яскраві рядки.
Золота осінь – це ціле життя, це безліч життів в одному короткому відрізку часу. Навіть безперервні дощі не діють на нерви втомленим і замученим авітамінозом людям. Кажуть, що краса врятує світ! Краса осені рятує світ щороку. Але люди, занурені в свої турботи, терзаються усіма нерозв’язними проблемами, які можна тільки придумати, зовсім розучилися рятувати себе цим способом.
Зовсім небагато треба, щоб повернути себе до життя, а точніше віддячити деревам за те, що вони так намагаються докричатися до нашого серця, одягаючись в неймовірні кольори, і нехай ціна цього – розкидані по землі пожухлі листя.
Просто осінь, скажете Ви …