У 1922 році до влади в Україні прийшли комуністи. Протягом чотирьох років вони боролися за неї і заливали кров’ю українські степи. Але письменник Микола Хвильовий не засуджував методів прихильників комуни, а був чи не найгучнішим співцем-шанувальником даного режиму. Він дійсно мріяв жити у прекрасній державі, де у кожного буде однакова кількість грошей, однакові умови зростання, не буде заздрості і бідності.
Тому розумів, що без жертв не обійтися. У всіх своїх творах він уславлює нову владу, але митець у його душі не вміє брехати – у романтичному ореолі борця за новий світ, автор зображує героїв здатних вбити братів, стратити матерів, спалити рідну оселю. Коли горе торкнулося самого автора: розстріляли його друга Михайла Ялового – такого ж палкого шанувальника червоних, Микола Григорович пустив собі пулю в лоба, бо «був найщирішим комуністом».
Його початком кінця стала новела «Я (Романтика)». Дія ведеться від безіменного головного персонажа. Арена дій – його душа: суперечлива, бурхлива, з дитячими мріями та викривленим їх втіленням у житті. Він є будівничим нової країни – Радянського Союзу, а тому зараз «підчищає» народ. Його рука ставить підпис під стосами паперів з вироками для обвинувачених. Він страждає. Він не може переносити людського горя. За прощенням завжди приходить до своєї матері, яка жаліє нещасного сина, як останнього мученика на землі. Вона сучасне втілення Діви Марії – найстражденнішої матері на Землі.
Одного разу, перебуваючи у палаці розстріляного шляхтича, до героя заводять гурт чорниць, які закликали до повалення влади комуни. У тому гурті стоїть мати головного героя. І тут перед ним постає найважчий вибір у житті: вбити рідну людину, яка єдина його розуміє і залишитись самотнім професіоналом чи залишити їй життя і, можливо, стати на її місце. Вибір уявного героя призведе до трагедії у реальному житті Миколи Хвильвого.