На мою думку,усна народна творчість – це самий початок нашого мистецького слова.Вона виникла ще багато століть тому,коли нашим предкам ще не були відомі літери та слова,якими ми користуємося щодня.Усна народна творчість слугує нам «криницею» історії,адже багато суспільно важливих тем та особливостей нашого минулого.
Саме тут відображено буття пращурів,їх переживання,радощі та надбання.Цілими віками поповнялася усна народна творчість внесками наступних поколінь,постійно вивчалася вона вченими та дослідниками,користувалася неабияким попитом у творчості українських письменників,тим самим поширюючи актуальність використання серед усіх прошарків населення.Багато хто плідно оспівував її,воздаючи хвалу за важку працю тим,хто збирав та охороняв народне надбання пращурів.
Доречі,кожен з нас так чи інакше використовує фольклор у нашому повсякденному житті – приказкою,прислів’ями та народною мудрістю,бо все це – частина цієї творчості.Весь фольклор охоплює найважливіші теми : кохання,добра та зла,несправедливості та благородства,байдужості,егоїзму та гуманізму.
Тож,аналізуючи усе вищеописане,можна зробити висновки,що до сих пір усна народна творчість активно використовується під час будь-яких ситуацій,бо слугує орієнтиром у вирішенні багатьох питань просто банальним цитуванням приказки або народної мудрості.Оберігаючи фольклор ,ми пам’ятаємо плідну та довготривалу працю попередніх поколінь,а цитуючи та знаючи їх доскнало,ми духовно єднаймося з ними за допомогою слова,яке своєю точністю та жгучістю палило серця та викликало гордість за свою націю.