Прочитавши оповідання “Тіні забутих предків” я був вражений незвичною красою та первозданістю гуцульського образу життя. На гуцульщині казкове та таємне ніби знаходиться разом зі звичайним життям. В оповіданні розповідається про надзвичайно сильне кохання Івана та Марічки. Твір стає наче казкою. Місцева діалектна мова, легенди та оповідання на фоні життя гуцульського поселення придають твору казкове забарвлення.
З перших сторінок твір наповнений казковими істотами, магією, таємними ритуалами та духовним життям. У такому незвичному світі проживають герої цього оповідання, він вважається для них ідеальним. Іван з раннього віку добре орієнтується у лісі, розбирається в цілющих травах, вміє розуміти відчуття живої природи. Малий Іванко знає, що нечиста сила, що у річках водяться русалки, а в лісі лісовики. Для Івана природа це жива істота.
Він закохався у дівчину Марію, вони були дуже схожі душами, також розуміли голос природи і один одного. Автор розкриває тему вічного кохання через обрали головних героїв. Він доводить, що кохання це величезна сила, яка непідвладна часу та вічна. Закохані випробовують свої почуття довгою розлукою, герої зустрічають один одного…
Але доля розпорядилася інакше. Марічка втонулв у річці. Жаль та скорбота надовго поселилися в серці юнака. Він одружився на іншій дівчині, пройшов час, і Марія із того світу забрала Іванка до себе, щоб знову зустрітися і бути разом. Автор хоче сказати, що справжнє кохання має велику силу, яка незалежить від часу та людей. Кохання вічне.