Напевно, немає жодної дорослої, освіченої людини, яка незнайома з відомим твором давньої літератури “Слово о полку Ігоревім”. Він є визначною мистецькою пам’яткою. Автор його й донині невідомий. Деякі історики, певні літературні критики стверджують, що його написав один з членів того невдалого походу на половців 1185 року, який проходив під командуванням князя Ігоря.
Ті, хто не дотримується цієї точки зору, висувають власну позицію про те, що “Слово…” було створено самим Ігорем, або кимось з правлячої верхівки.
Сучасні дослідники літератури вважають, що даний твір є ліро-епічною поемою, або навіть, піснею. Але хто б не був автором “Слова о полку Ігоревім”, з власною задачею він вдало впорався. Усі сюжетні лінії твору, опис природи, образи описано настільки чудово, що читачеві здається, ніби він сам став учасником тих історичних подій. Співець Боян так вправно розповідає про природу, що читач одразу розуміє, який настрій вона виявить.
В моменти невдач, поразок та сварок між князями Київської Русі, самі ліси, річки та гори ніби відчувають сум, вони не радують око своєю красою, а навпаки, наводять жах. Вдало описано образи князів. Це не тільки зовнішність, але й вчинки, відношення до оточуючих людей, до рідної землі. Дуже захоплює образ Ярославни, жінки Ігоря, яка страждає від втрати коханого чоловіка. Її пісню-плач можна назвати гімном усіх жінок, які втратили своїх коханих.
Історичні події, зображені у “Слові…”, відбувалися в дійсності. Після величного розквіту Київської Русі, прийшли й важкі часи, коли осліплені владою та багатством князі хотіли зосередити у власних руках навіть те, що їм не належало. Але, як бачимо, ці прагнення не приносили нічого доброго. Своїм твором автор хоче запевнити, що успіхів можливо досягнути тільки тоді, коли відчуваєш підтримку. Князі припустилися величезної помилки, думаючи тільки про власні інтереси. Тому й сталося все так трагічно, як описано у “Слові о полку Ігоревім”.