Головною ознакою кожного народу є наявність власної культури, звичаїв та традицій. Українці тут не є винятком: саме нам належить величезний обсяг народних прислів’їв, приказок, загадок, оповідань, віршів та, звичайно, пісень і все це має назву фольклор. Власне, фольклор – це і є усна народна творчість. Тобто, головну роль у формуванні цієї культурної спадщини відігравав, безпосередньо, народ.
Серед всього розмаїття жанрів, що притаманно фольклору, ще здавна найбільше шанувалася народна пісня! Наші давні предки вважали, що пісня володіє надзвичайною цілющою силою: за сивої давнини чаклуни та різні знахарі зцілювали хворих за допомогою спеціальної, зачарованої пісні, її обов’язково співали перед важкою битвою, це також був чудовий засіб, щоб заколисати дитину, без пісні не обходилося жодне веселе свято.
Саме із неї ми можемо довідатися про яскраво виражені народні традиції та звичаї, поглянути на ті чи інші речі під різним кутом і, навіть, дізнатися більше про визначні історичні події, що оспівувалися у народних баладах. Взагалі, жанрове різноманіття народних пісень просто вражає! Це і родинно-побутові пісні, і пісні про кохання, календарно-обрядові, соціально-побутові, історичні балади та безліч інших. Кожна із них цінна та водночас дивовижна по-своєму, а разом вони і є тією душею, чи певним стрижнем що належить лише українському народу.
В давні часи в сенс пісні люди поміщали якісь певні душевні переживання, чи описували власне ставлення до подій, що відбувалися навколо. З допомогою пісні люди хотіли пояснити якісь незрозумілі їм явища, чи змалювати героїв того часу, аби вони навіки закарбувалися у пам’яті наступних поколінь. Тобто, саме народна пісня є, свого роду, вмістилищем культурних традицій, досліджуючи які, нам вдасться більше вивчити та зрозуміти власний народ, прирівняти проблеми давнини до проблем сучасності.