Моя подруга
Говорять, що друзів багато не буває. Та дозвольте не погодитись з цим твердженням. Я вважаю, якщо людина має багато друзів, то це зовсім не значить, що всі вони справжні, такі, які й повинні бути.
З дитинства я мала багато друзів, вірніше вважала, що мала, але з роками вони відсіювалися, дружили з іншими. Вірною моєю подругою залишилася тільки Людмила, про яку я й хочу розповісти.
Ми познайомилися у першому класі і потоваришували, але потім ці стосунки переросли в справжню дружбу. У нас багато спільного, зокрема ми любимо музику, поезію, подорожі.
Людмила й сама пише вірші, в яких описує красу рідного краю, мальовничість природи. Я є першим читачем її поетичних рядків. Ми подовгу обговорюємо їх, перш ніж подати на широкий загал. А ще ми разом любимо дивитись фільми, слухати музику.
У вихідні частенько йдемо до парку, де у нас є улюбене місце. Тут ми можемо годинами сидіти й ділитись самим сокровенним і я знаю, що вона ніколи нікому не розголосить моїх секретів, не зрадить, тому й довіряю їй навіть читати власний щоденник, куди записую свої мрії, думки, важливі для мене події.
Моя подруга дуже чуйна людина. Вона завжди порадить і у важкі життєві моменти прийде на допомогу. Коли помер мій тато, вона була поруч у ці тяжкі для мене дні, підтримувала, як могла, не залишала саму зі своїм болем, заспокоювала.
Людмила має виважений характер. Іноді я дивуюсь, ну як так можна спокійно реагувати на образи однокласників і не дати їм словесний відпір. А вона ніколи нікого не образить, а коли ображають її, змовчує при цьому, може лиш поділитись зі мною своїм болем.
У моєї мами є подруга, з якою вони дружать понад 20 років і ні разу не посварилися. Цій дружбі багато хто заздрить, а я хочу, щоб і у нас з Людмилою була така ж дружба і впевнена, що так і буде, та так воно і є.
Я дуже рада, що маю таку подругу і ціную нашу дружбу.