Мій край
На життєвій стежині кожної людини є місця, найдорожчі для неї. Тут вона народилася, промайнули найкращі роки дитинства й юності, тут живуть її рідні й близькі люди.
Краса природи мого краю вабить своєю неповторністю та дивовижною величчю. Квітучі весняні сади, безмежні поля і рівнини, соковиті луги, вікові ліси, мальовничі ріки й озера. А небо безкрає й чисте. Як можна це все не любити?
Я народилася й живу у невеличкому тихому містечку. У кожну пору року воно по-особливому красиве. Весною п’янять пахощі квітучих каштанів та бузку. Влітку під тихий шелест вітерцю несе свої води ріка, а навколо неї схиляють віти верби. Восени парк і сквери ваблять різнокольоровою гамою. А взимку моє місто, на ошатних вулицях якого багато ялин і сосен, одягає білі шати, наче в казковому лісі. Якась неповторна енергетика добра й краси несе свої позитиви.
Мій край має давню історію, сторінки якої я задоволенням вивчаю і маю гордість за те, що тут я народилась, тут живу й маю коріння роду, що сягає в давнину. Мабуть тому, що мій батько й дідусь краєзнавці, я багато знаю про минувшину краю й допомагаю їм знаходити щось новеньке, раніше непізнане в історичному плані.
Влітку, на канікулах, я люблю подорожувати з батьками і щороку ми відвідуємо нові місця, де ще не бували. У цих подорожах я пізнаю багато нового, раніше невідомого й цікавого і гордість за красу й велич моєї країни зростає. У такі моменти мені часто приходить думка про те, що як би не склалася моя доля, я ніколи не полишу свою країну і не буду шукати кращої долі за її кордоном. Я зроблю все для того, щоб мій рідний край процвітав, адже тут будуть жити мої діти й онуки.
Я люблю свій край і ніколи не зраджу його! Він для мене найдорожчий, наймиліший. Плинуть роки, життя може скластись по-різному, але ця любов буде зігрівати мене все життя.