В мене є багато друзів,з якими я знайомий ще з раннього дитинства,але в мене ще є друг Валерій-він найкращий серед усіх друзів.З ним я познайомився ще зовсім маленьким.Одного разу мені дуже захотілося прогулятися,а саме на замерзлому озері,хоча,дорослі мене попереджали,що це може бути небезпечно, але я був ще дитиною,та до їхніх порад не дуже уважно прислуховувався.
І ось одягнувшись по зимовому,я вийшов з будинку та пішов на озеро.На вулиці був початок березня,сніги та крига починали танути,але я не звернув на це увагу.Узявши в кулак всю свою хлопчачу мужність я ступив на кригу,йду,йду,поки все добре,лід міцний наче камінь…і тут ноги наче підключились,і я зрозумів що йду на дно.Мій одяг почав впитувати воду як губка,ноги мене не слухалися,я мов скажений починаю кричати,благати про допомогу,і тут на березі з’явився Валерій,він ні секунди не роздумуючи, ризикуючи своїм життям кинувся до мене.
В ті важкі хвилини я майже втратив всі сили,перестав чинити опір холодній воді,але мій новий рятівник зняв з себе шарф та кинув його мені.Закочонілими пальцями я мертвою хваткою ухватив його,наче останню можливість урятуватися.Валера почав витягувати мене до себе.Повільно,але впевнено, сантиметр за сантиметром я почав виринати з крижаного полону,коли він мене повністю витягнув в мене було відчуття,що я заново народився.
Ми швидко пішли до його хати.Там його мама висушила мій одяг, напоїла мене гарячим чаєм.Згодом ми почали з Валерієм добре спілкуватися,у нас з’явилися спільні інтереси,дружба з кожним днем міцніла,і зараз міцніє граніту.Я вдячний йому за те,що він врятував моє життя.