Маруся Чурай, вірна та зраджена
Образ Марусі Чурай взято Ліною Костенко із історичних джерел та легенд. Дівчина була авторкою відомих пісень та віршів, які полюбилися народу, їх співають і пам’ятають. Зростала поетеса та співачка у Полтаві, дата народження точно невідома. Батьком Марусі був сотник Гордій, після його смерті мати з донькою переїхали до Полтави. Там вона виросла, увібравши в себе душу народу, його казки, легенди та пісні, й відродила це у своїй творчості. Дівчина відрізнялася від інших не тільки гарною вродою, а своїм талантом, красою душі, вірністю та добротою. Вона була сентиментальною та відкритою до світу, відповідаючи на життєві запити піснями.
Молода полтавчанка закохалася у Григорія Бобренка, з ним таємно заручилася. Мати хлопця була проти такого союзу, тому молоді ховали свої почуття. Але невдовзі Грицю треба було вирушити на війну. Маруся чекала на нього чотири роки. Після повернення її коханий вирішив одружитися на заможній дівчині, яку вибрала йому мати. Для Марусі це була зрада, вона не змогла цього пережити і вирішила покінчити з життям. Чурай зробила для себе отруту, але помилково її випив Григорій. Тяжко було Марусі бачити смерть парубка, хоч він її і зрадив.
Дівчину засуджують і вона вже готова до смертної кари, та люди з натовпу зауважують, що вона не схожа на злочинницю. Деякі чоловіки кажуть, що зняли б і шапку перед нею та вклонилися. Люди були вражені її красою та спокоєм – чисте чоло і гордий обрис не залишили їх байдужими.
Богдан Хмельницький, дізнавшись про суворе покарання, помилував Марусю. Він написав, що відвести Марусю на шибеницю – це рівнозначно, як пісню задушити. За його словами, співачка була винна тільки у тому, що скоїла злочин у великому розпачі. А насправді винуватий зрадник, та і його покарала доля. Воля не принесла радості розчарованій Марусі, вона була в тихому розпачі, що не дали вмерти. Через декілька років вона померла за невідомими обставинами.