Твір Бориса Грінченка “Каторжна” розповідає про важку долю дівчини Докії. Її мати померла, коли вона була ще зовсім маленькою. Батько частенько приходив додому на підпитку. Дитина зовсім не відчувала батьківської любові, турботи. Вже тоді, в дитячих очах можна було помітити скільки болю та розчарувань відчуває маленьке серденько.
Після того, як чоловік одружився вдруге, Докія й зовсім стала дика, дивилася на світ з-під лобу. Мачуха ненавиділа її, примушувала робити семирічну дівчинку усю хатню роботу, а коли у дитини щось не виходило, вона називала її каторжною. І так міцно прив’язалося до неї те прізвисько, що навіть рідний батько та сусіди також називали її тим клятим, ненависним словом.
Бувало, дівчинка хоче приголубити маленьких діточок мачухи, погратися з ними, а жінка накаже їм вдарити Докію. На батька також находили моменти, коли йому хотілося обійняти донечку, та вона не давала цього зробити, давно була зла на нього.
Йшов час. З маленької каторжної, Докія перетворилася на велику. Так її називали і родичі, і сусіди. Та й сама вона вже настільки звиклася з цим, що не пручалася, а просто мовчки ненавиділа. Якось, вона познайомилася з гарним хлопцем, закохалася. Він також клявся їй у любові та вірності, а невдовзі зрадив з сусідською дівчиною. З Докії почали глузувати ще більше. Не було сил терпіти ті знущання, вирішила вона помститися. Ображена усіма, дівчина підпалила хату, де гуляла молодь. Та незабаром згадала, що там знаходиться дитина, що іноді жаліла Докію. Кинулася рятувати малу, а сама, згодом, від опіків і померла.
Своїм твором, автор намагається донести до читача те, що ніколи не потрібно судити, ображати людину. Адже ми не знаємо, що відбувається в її серці. Докію нікому було приголубити, а вона так цього чекала. Люди жорстокі, її поранена душа не змогла протистояти натиску буденності.