У житті кожної людини існує доволі багато запитань. З самого дитинства малюку хочеться дізнатися, чому ж в цьому світі все відбувається так, а не інакше. Хіба не можна змінити те, що не подобається? Дещо виправити на власну користь дійсно можливо, але не завжди.
Маленькі діти частенько задають питання про те, хіба батькам шкода купити ту, чи іншу іграшку, дати вже сто першу цукерку. Це проблеми малечі, які дуже часто вирішуються за допомогою звичайного питального слова хіба, на яке отримується вправна відповідь та дія.
А от коли людина дорослішає, її потреби не завжди можна виконати з легкістю. Буває, люди не розуміють один одного. І тоді також задаються питанням, хіба можна порозумітися, якщо ти говориш таку невірну інформацію. Що для закоханих важать питання. Навіщо була зрада? Хіба жінці чи чоловіку чогось не вистачало? А що ж тепер? Тільки довжелезна черга незрозумілих запитань, а серед них все частіше те дивне хіба.
Коли ми втрачаємо близьких, то на думку одразу приходить запитання, а як же далі жити без них? Хіба лікарі не могли прикласти максимум зусиль, щоб вилікувати рідну людину, товариша? Хіба так важко було дотримуватися тих елементарних правил дорожнього руху, щоб запобігти аварії? Чому учень не вивчив уроки, прийшов до школи непідготовлений? Хіба це не входить до його обов’язків? Можливо, він погано почував себе.
Здається, ніби, скрізь звичайнісінькі слова, які складаються з літер, вимовляються автоматично. Та ні, кожне з них несе велику силу, зміст. Вони надають емоційного забарвлення там, де воно особливо потрібно. Так і тим коротким хіба. Сваривши дітей, потрібно пам’ятати. Хіба дорослим приємно, коли їх ображають? А навіщо тоді притискати малечу. Скільки ж скрізь хіба. Нехай кожен знайде відповідь на власні запитання. Буде надзвичайно добре, коли вона їх задовольнить.