У 1985 році Радою Європи було проголошено оду «До радості» Фрідріха Шиллера національним гімном Європейського Союзу. Чим же текст, який був написаний аж у 1785 році заслужив таку честь? Чи, можливо, політиками було прийнято подібне рішення, бо найактивнішими членами Європарлаламенту є уряд Німеччини, а Шиллер народився у цій країні?
Ні, це був вибір не однієї країни, і, тим паче, не однієї людини. У голосуванні прийняло участь 240 урядовців з різних країн Європи. Вони всі визнали, що цей текст несе в собі заповіді та постулати якими повинна користуватися сучасна людина, народжена у Євросоюзі. Ці ідеї Шиллер виділив, коли йому було лише 20 років. За гостре слівце, спрямоване на монарха, його було обмежено у правах: заборонялося ставити свої драми, бути присутнім при постановці іншого режисера.
Юнакові це не сподобалося і він на довгий час покинув рідний край. Мандруючи світом, він зрозумів, що більшість людей мають одні й ті самі бажання та мрії: бути здоровими, щасливими, жити у мирній країні та у щасливій родині. Тому й написав цю оду, де закликав людей не судити один одного по кольору шкіри, за статтю, віросповіданням та матеріальними статками. Адже всі ми лише виконуємо Божий задум і за всі діяння на землі, треба буде відповідати на тому світі.
Автор хоче, щоб люди об’єднувалися не тільки у певній країні, а й по всьому світі. Крім того, він наголошує на важливості радості у житті і запевняє, що її може досягти лише та людина, яка ніколи не скривдить слабшого, не завдасть болю або образ ближньому. Проблеми, порушені у творі, є актуальними впродовж століть, саме тому заклик «До радості» такий важливий у наші дні. Можливо, якби всі люди прислухалися б до думок поета, то не було б у світі воєн, голоду, терактів, бо тільки нещасна та горда людина може піти на такі злочини.